Чому плачуть верби. Сл. Івана Шевчука
Муз. Н. Островської. Ой, у полі при дорозі верба сумувала.
Як іде хто по дорозі, то завжди питала:
« Ой, скажіть мені, будь ласка, шановaнні люди
Чи не чули ви від кого, де мій легінь блудить? Може в лісі заблукав він, може застудився?
Може десь під Кривим Рогом в Інгульці втопився?»
Лиш втішає вербу вітер, з нею розмовляє.
Про козака молодого нічого не знає. Пролітав він понад лісом і в річку дивився.
Але з славним козаченьком ніде не зустрівся.
Розпустила верба коси, більше зажурилась.
І на землю по листочкам сльоза покотилась. Стоїть, плаче, бідолашна, гірко собі тужить:
«Коли стрінусь з нареченим? Коли приголубить?»
А на небі місяченько між зірками ходить.
І до них верба звернулась й жалібненько мовить:
Не сказав нічого місяць, зорі промовчали.
А верба ще більше тужить, в сльозах промовляє:
«Я тебе сім літ чекала, сім літ виглядала,
А тепер у тому полі я вербою стала.»
«Я тебе сім літ чекала, сім літ виглядала,
А тепер у тому полі я вербою стала.»
Скачать минус,
перейти на КАТАЛОГ ФАЙЛОВ
|
